+38 096 125 29 21
Please contact us to check academic transcript , WhatsApp/Telegram/Viber +380673772377 or check it online here

Практичний психолог

АННА ХОЛОДНИЦЬКА

Профорієнтолог

Кар'єрний консультант, аналітично орієнтований психолог

Пошта:

Анна Холодницька проводить індивідуальні профорієнтаційні, кар'єрні та терапевтичні консультації, профілактичну роботу, лекції, семінари та тренінгові програми щодо психологічного здоров'я, формуванні професійної спрямованості та кар'єрного розвитку студентів та колективу університету.

ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА

  • формує у студентів та співробітників університету високого рівня психологічної культури;
  • сприяє особистісному розвитку студентів, допомагає вирішити психологічні труднощі студентів та співробітників у складних життєвих ситуаціях.


ПРОФОРІЄНТАЦІЯ актуальна для студентів та школярів, що прагнуть вибрати найбільш відповідний для них курс навчання, з метою рухатися в максимально правильному напрямку на шляху до успішної кар’єри. Профорієнтація здійснюється для вибору освіти та професії в майбутньому, які найбільше  відповідатимуть персональним навичкам, можливостям та інтересам.

КАР’ЄРНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ дають змогу оцінити свої поточні навички та побудувати стратегію набуття необхідних нових  навичок. Консультації допомагають зменшити стрес від почуття невизначеності та концентруватися на поставлених цілях. Це можливість виявити свої слабкі та сильні сторони, на які варто орієнтуватись складаючи персональний план розвитку.

Популярні питання до психолога:
1. Як досягати тих результатів, яких від мене завжди очікують?

Питання:

Від мене завжди очікують саме високих результатів: оцінок, перемоги в змаганнях та конкурсах. Для мене важливо у всьому бути успішним, як я маю цього досягти?

Відповідь:

Дуже важливо розібратись, для чого нам потрібно відповідати тим чи іншим очікуванням.

Тому, щоб зрозуміти, як нам досягти чогось бажаного, варто почати з того – ким саме воно бажане?
Ми часто присвоюємо собі очікування, які можуть бути не нашими. Якщо від нас вже життя очікують високих результатів люди, які для нас дорогі та цінні, ми відповідно можемо це робити саме для них. Але при цьому відчуття успішності хочемо для себе. Тому очікування виглядає змішаним, так ніби воно справді наше.

Як ми можемо собі допомогти розібратись?

  • З’ясувати, що ми отримуємо, коли досягаємо тільки високих результатів?

 Наприклад, визнання, похвалу, радість, повагу, підтримку і т.п.

  • Чи отримуємо ми похвалу та підтримку, якщо не досягаємо високих результатів?
  • Що ми отримуємо у разі поразки або не достатньої  успішності (на наш погляд чи на погляд інших)? 

Наприклад, відчуття розчарування, сорому, самотності, осуду тощо…

  • Чи маємо ми досвід підтримки від тих, хто завжди очікує від нас високих результатів, коли ми їх не отримуємо?

Іноді, заслужити високий результат (в нашій уяві)  ніби гарантує нам відчуття нашої цінності – ми відчуваємо визнання та повагу, ми відчуваємо, що не люблять. Так, ніби любов – це те, що потрібно заслужити високими стараннями, так ніби тільки тоді ми є цінними для наших близьких і важливих для нас людей.

Але чи це справді так? Відчуття власної цінності часто залежить від раннього досвіду людини – чи достатньо підтримки та любові вона отримувала від значущих дорослих, попри свою успішність чи не успішність. Важливо враховувати це та спробувати проаналізувати, чи впливає це зараз на нас. Бо, якщо ми «запрограмовані» задовольняти чиїсь очікування, це не зовсім про наш вибір, це, якоюсь мірою, про «залежність».

Ми маємо право обирати та часом, щоб зрозуміти чи це справді те, чого я прагну, потрібно дозволити собі отримати інший досвід. Як зрозуміти, що ми безумовно цінні, просто тому, що ми є, якщо ми постійно виснажуємо себе досягненням успіху?

Це часто дуже непростий досвід, бо це некомфортно та потребує часу. Цей досвід потребує певних ресурсів: віри в те, що ми безумовно цінні, підтримки від близьких або людей, яким ми можемо довіряти.

 Ви можете спробувати вашу наполегливість для здобуття високого результату скерувати в бік отримання нового досвіду  - коли ви не порівнюєте себе, насолоджуєтесь процесом, а не результатом. Це може допомогти отримати  звільнення від великої напруги та фокусувати увагу на тому, що справді є цінним і пріоритетним саме для нас.

2. Втрата відчуттів

Питання:

Щось змінилось, я перестаю відчувати що-небудь. Як повернути собі відчуття ?

Відповідь:

Це справді дуже непросто втрачати контакт з відчуттями. Можна припустити, що тоді життя втрачає відчуття смаку та сенсів. Коли ми щось відчуваємо – це реакція на щось в середині чи зовні нас, і наші відчуття – це ніби нагорода за щось або захист від чогось.

Тому, коли ми втрачаємо доступ до відчуттів, важливо почати з того, коли це сталось вперше?
Що такого відбулось, що могло заблокувати відчуття? Це була якась подія, якісь думки чи щось інше? Дуже важливо спробувати пригадати з чого все почалось, щоб знайти шлях до тих дверей, які колись були «входом», бо можливо вони  є «виходом», тому потрібно намагатись відтворити цю траєкторію.

Важливо, пам’ятати, що блокування певних почуттів може бути механізмом захисту нашої психіки, відповідно, якщо психіці є що захищати, краще звернутись до фахівця, який допоможе вам відтворити цю траєкторію безпечно для вас. Бо якщо досі ви не відчуваєте в собі ресурсу це зробити самостійно, швидше за все більш якісно вийти з цього стану можна з кваліфікованою допомогою.

На жаль, не існує інструкції до почуттів, але їх притуплення – це важливий сигнал для нас потурбуватись про себе, зважитись на отримання підтримки, зокрема через аналіз причин такого стану. Наприклад, в роботі з психологом, ви зможете більше дослідити себе, свої звички та зможете розібратись детальніше  з питанням «Як почати знов щось відчувати?»

3. Як боротись з роздратуванням?

Питання:

Останнім часом мене дратують всі, хто мене оточує. Як впоратись з відчуттям свого гніву?

Відповідь:

Злитись, коли нас щось дратує – це природно.

Всередині злості та агресії знаходиться  багато енергії і якщо спробувати спрямувати її не як зброю, щоб захищатись, а як ресурс, щоб вибудовувати межі – ця енергія може бути для нас цілющою.

Щось змушує вас реагувати саме в такий спосіб, іноді за такою реакцією може бути захована потреба бути почутим.

Чи маєте ви можливість поділитись своїми переживаннями? Озвучити, що ви дратуєтесь чи злитесь? Чи відчуваєте, що вас зрозуміють?

Боротись з почуттями – справа невдячна, їх корисніше осмислити та прийняти:

- Дозволити собі відчувати те, що відчуваєш. 

- Старатись не нападати, захищаючись, а чесно позначити свої межі – «тут я згодна/згоден, а  тут ні, і мені  непросто, і я злюсь в цей момент». 

- Не поспішати «випалити» своє почуття на інших, бо це ілюзія, що якщо викинемо, то позбудемось.

- Спробувати надавати образ своєму відчуттю роздратування: якого воно кольору, форми, розміру, на що схоже. 

Можна спробувати не боротись, а прийняти почуття як частину того, що відбуватися в цей момент.

Часто коли ми впевнені, що «Я не можу», це може означати «Я ще не вмію», тому щоб змогти потрібно вправлятись і вчитись найперше в себе, прислухаючись до своїх почуттів та мати можливість (безпечний простір та людей) поділитись своїми переживаннями.

4. Страх побудови стосунків

Питання:

Я потребую стосунків, але боюсь, що мене відкинуть, боюсь довіряти. Як з цим розібратись?)

Відповідь:

Парадоксально, але наша психіка так влаштована, що ми часто боїмось того, чого дуже прагнемо.

Стосунки задовольняють певні наші потреби – турботи, любові, підтримки, поваги, відчуття цінності та безпеки. Нам страшно не отримувати все «одним пакетом», бо часто чогось з перерахованого може бракувати в стосунках. Іноді стосунки можуть коштувати нам певної свободи.

Дуже важливо, щоб ви спробували чітко зрозуміти, яка потреба стоїть за бажанням мати стосунки та за бажанням, яке може маскуватись під страхом, їх не мати.

Бо з одного боку, коли хтось нас відкидає, це ранить, але і дає нам виправдання не довіряти та залишати собі свою свободу. Або модель побудови стосунків закладена для нас прикладом наших сімей, або ми маємо травматичний перший досвід стосунків з тими людьми, які мали б про нас турбуватись та підтримувати.

Питання не має простої відповіді, бо воно складне. Воно потребує чесності перед собою, безпечного простору та дозволу віднайти корінь нашої недовіри. 

Отримати досвід побудови стосунків можна з терапевтом (психологом), який не буде вас осуджувати, не відкине вас, буде чуйним і уважним до ваших потреб та вашої свободи. Це той досвід, на який можна згодом опиратись будуючи близькі стосунки з іншими.

5. Сильна тривога

Питання:

Велике навантаження, очікування та тривожні новини дуже виснажують мене, я постійно перебуваю в стані тривоги.

Відповідь:

Коли ми виснажені, нам може бути особливо складно впоратись з тривогою. Якщо тривога дуже інтенсивна та приходить несподівано, ми часто можемо відчувати себе безпорадними та непродуктивними, і, як наслідок, відчувати себе дуже невпевнено. Все це ще більше посилює відчуття тривоги та тоді ми опиняємось ніби замкнені в цьому колі напружених відчуттів, що продовжують відбирати нашу силу та енергію.

Що ми можемо для себе зробити в такій ситуації?

  1. Швидка самодопомога при приступі тривоги.
    Тривога змушує нас концентруватись на внутрішньому та включає відчуття в тілі, тому потрібно пам’ятати, що потрібно:
    - вивести фокус з внутрішнього на зовнішнє – що я бачу навколо себе, перерахувати: 5 предметів одного кольору, 5 запахів навколо вас, 5 разів доторкнутись до чогось (свого одягу, сумки та т.п. - щоб відчути дотик)

- контроль дихання – глибокий вдих, видих вдвічі довший за вдих
2. Профілактика тривожних станів
- регулярні вправи для дихання (щодня у визначений час, щоб виробити звичку)
- кардіотренування, якщо вони  не протипоказані вашому здоров’ю (обов’язково перед тим проконсультуватись з лікарем та стежити за рівнем тиску та серцевих скорочень), довгі прогулянки на свіжому повітрі
- турбота про себе та своє тіло – прислухатись до відчуттів у тілі, не перевантажувати організм, збалансований сон та харчування
- баланс робота\відпочинок, дозвіл на улюблене хобі та дозвілля
3. Підтримка
Часто ми переконані, що впоратись самостійно – це не долучати інших. Але підтримка близьких та небайдужих, це той ресурс, який може допомогти нам найдужче. Тому важливо мати когось, кому ви можете довіряти та хто зможе з розумінням розділити з вами ваші переживання.

Зверніть увагу, що вказані вище рекомендації – це способи впоратись зі симптомами, але не з причиною виникнення такого стану, тому немає гарантій, що цей стан вам більше не загрожуватиме.
Щоб розібратись з причинами такого стану, потрібна глибша діагностика, аналіз та безпечний простір, де ви зможете опрацювати ваші переживання та їх джерело.

6. Самоорганізація

Питання:

Я постійно не встигаю за дедлайнами, часто підводжу інших. Це викликає з одного боку відчуття провини, а з іншого злості та безпорадності, бо я розумію, що проблема в мені, але не можу змінити це.

Відповідь:

Дуже складно відчувати контроль над процесом, якщо ці процеси неможливо організувати так, як заплановано (нами чи іншими). Природно при цьому мати  бажання знайти винного і часто ми знаходимо винного саме в собі. Це почуття може відчуватись справедливим щодо себе, особливо тоді, коли ми не виконуємо своїх обіцянок (даних собі чи іншим).

Чому так з нами може відбуватись? 

Важливо зрозуміти, як сформувалась така наша поведінка. Є різні причини, чому ми несвідомо можемо обирати таку модель самоорганізації. Якщо нам це створює дискомфорт, але ми все ж не маємо ресурсу це змінити – це теж певною мірою вибір, але він несвідомий. Відповідно, нам складно його змінити, бо спочатку його потрібно осмислити, проаналізувати – зробити свідомим. Тому важливо зрозуміти, цей наш «несвідомий вибір» (будемо так його називати) порушувати деделайни – це може бути:

  • протест, до того досвіду, коли наше життя (припустимо, в дитинстві) було занадто добре організованим; де ми могли відчувати себе невільником ідеального розпорядку. Неорганізованість – тоді як компенсація цього досвіду, дає нам відчуття певної свободи.
  • наслідування поведінки, коли ми не мали досвіду, як це бути організованим (або коли нам часто давали обіцянки, але не виконували їх). Якщо ми не дозволяємо собі злитись на тих, хто турбувався про нас і не навчив нас організованості своїм прикладом, то наслідуючи цю поведінку, ми ніби заперечуємо це відчуття злості. Ніби тоді ми не маємо проявляти злість, бо самі так робимо – тобто злимось на себе, бо це безпечніше ніж злитись на когось іншого.

Може бути багато інших причин, які ми можемо досліджувати, щоб зрозуміти, як бути з цим патерном нашої поведінки. Але першим кроком для вирішення є усвідомлення, що часто наша поведінка це «наслідування» або «протест» до якогось важливого досвіду в нашому житті. Це важливо розуміти, не для того, щоб знайти винного, а для того, щоб повернути собі владу зробити усвідомлений вибір, який раніше був підсвідомим. Це потрібно, щоб могти зустрітись з внутрішніми бар’єрами  та вирішити, як ми можемо це змінити.

7. Страх виступів

Питання:

Я дуже захоплююсь красномовними виступами інших людей і боюсь, що в мене так ніколи не вийде. Мені дуже хочеться більше вірити в себе, але я не знаю, що для цього потрібно.

Відповідь:

Ми отримуємо багато ресурсу, такого як натхнення, коли споглядаємо за хорошими виступами та це природно, бажати отримати схожий захват від нашого виступу від інших.

Природно також переживати, що в нас це вийде якось інакше і часто ми впевнені, що це буде точно гірше, або ми точно впевнені, що ми маємо зробити це навіть краще.

Звісно таке порівняння буде викликати відчуття напруги та страх розгубитись або щось переплутати під час виступу. Ми часто орієнтуємось на виступи, які на наш погляд майже ідеальні та порівнюємо себе з людьми, які виступають вже не вперше. Тобто ми не зовсім справедливі до себе, і це не чесно щодо нас.

То що ж робити, щоб вірити в себе?

  • Дозволити собі пробувати те, що нам цікаво. Прийняти той факт, що це потребує часу, що нам може бути страшно, некомфортно – зустрітись з цими переживаннями, але не одразу на сцені, а до того,  спробувати їх зрозуміти та прийняти.
  • Знайти підтримку. Ідеально, якщо поруч є люди, які вірять у вас – просіть їх виявляти свою підтримку: словами, присутністю. Звертатись за підтримкою теж може бути не просто, але з часом цей досвід можна інтегрувати всередину, для цього потрібен час та безпечний простір. Це можуть бути щирі друзі, рідні або ви можете звернутись до психолога чи коуча, який допоможе вам інтегрувати цю підтримку всередину та підготуватись до виступу.
  • Робити маленькі кроки. Використовувати нагоди виступати перед невеликою групою людей, аналізувати не якість виступу, а ваші переживання, під час виступу. Готуватись, але не виснажуючи себе, а балансуючи напругу з розслабленням. Співати, навіть якщо ви не маєте унікального слуху чи голосу, але спів – це хороше тренування для легенів та дієва антистрес-техніка. Те саме стосується кардіо-активностей – прогулянок, бігу, танців (все що безпечно для вашого здоров’я).

Важливо пам’ятати, що часто захоплюючись кимось, ми проєктуємо на цю персону свій потенціал, так ніби ми можемо з ним зустрічатись лише через інших. Це може бути великою підтримкою на шляху до пошуку рішення побороти страх виступів, бо ми маємо це рішення та ресурс всередині нас – все чим ми захоплюємось може бути відгуком на наші внутрішні можливості, які потребують реалізації.

 

Контакти

Адреса

Приймальна комісія:
проспект Академіка Глушкова, буд.42 В, м. Київ, Україна - 03187

Телефон

+38 096 125 29 21

Email

Приєднатися до нас

Контакти

Ректорат

+380 67 377-23-77
+380 44 338-00-43

Приймальна комісія

+38 063 169 98 67

Foreign students department

+380507133624

Наша адреса

проспект Академіка Глушкова, буд.42 В, м. Київ, Україна - 03187